Люди ще не повністю усвідомили, що відбувається світова війна. Але вона не схожа на попередні війни в людській історії: в перший раз люди в усьому світі ідентифікують і організовують себе не за національною чи релігійною ознакою, а з точки зору глобального свідомості і вимог до мирного життя, надійного майбутнього, економічної справедливості і основ демократії. Їх ворогом є глобальна «корпоратократія», яка скупила уряду і законодавчу владу, створила свої власні збройні сили, брала участь в систематичних економічних шахрайствах і грабувала казну і екосистеми.

Народ проти поліції 

  Нью-Йорк. Здається, що американські політики мають власне розуміння терміна «демократія». По всій країні поліція, діючи за наказом місцевої влади, розганяє табору протестуючих, утворені прихильниками руху «Захопи Уолл-стріт» (OWS) - іноді з шокуючою і вкрай недоречною жорстокістю. 

 Найстрашніший епізод, коли сотні поліцейських, одягнені в спорядження для придушення протестів, оточили табір «Захопи Окленд» і стали стріляти гумовими кулями (що може бути смертельно), гранатами-спалахами, сльозогінним газом - при цьому деякі поліцейські цілилися прямо в демонстрантів. Сторінка руху «Захопи Окленд» в Twitter схожа на репортаж з каїрській площі Тахрір: «вони нас оточують», «сотні і сотні поліцейських», «присутній броньований транспорт і Хаммери». Було здійснено 170 арештів. 

 Мій власний недавній арешт, хоча я і дотримувалася умови дозволу та стояла мирно на вулиці в нижньому Манхеттені, дозволив мені зрозуміти реальність цього репресивного впливу. Америка прокидається, щоб побачити те, що було створено, поки вона спала: (JPMorgan Chase виділив 4,6 мільйона доларів у фонд поліції міста Нью-Йорка), Федеральний департамент національної безпеки видав невеликим муніципальним поліцейським силам збройові системи, призначені для ведення військових дій ; право громадян на свободу слова і зібрань було таємно порушено, шляхом прийняття важких для розуміння вимог на отримання дозволів. 

 Раптово Америка стала виглядати як інший лютий, протестуючий, не до кінця вільний світ. Справді, більшість коментаторів ще не повністю усвідомили, що відбувається світова війна. Але вона не схожа на попередні війни в людській історії: в перший раз люди в усьому світі ідентифікують і організовують себе не за національною чи релігійною ознакою, а швидше з точки зору глобального свідомості і вимог до мирного життя, надійного майбутнього, економічної справедливості і основ демократії . Їх ворогом є глобальна «корпоратократія», яка купила уряди і законодавчу владу, створила свої власні збройні сили, брала участь в систематичних економічних шахрайствах і грабувала казну і екосистеми. 

У всьому світі мирних протестуючих демонізують, звинувачуючи в тому, що вони несуть руйнування. Але демократія руйнівна. Мартін Лютер Кінг стверджував, що мирне порушення «звичайного ведення справ» - здорове явище, бо воно оголює заховану несправедливість, з якою згодом можна впоратися. В ідеалі протестуючі мають здійснювати дисципліноване, ненасильницький порушення в цьому сенсі - особливо це стосується порушення руху транспорту. Це допомагає тримати провокаторів у безвихідному становищі, і це підкреслює несправедливість мілітаризації поліції.

Більше того, протестні рухи не досягають успіху за час, що обчислюється годинами або днями, вони зазвичай мають на увазі сидіння або «заняття» території на більш тривалий термін. Ця одна з причин, чому протестувальники повинні зібрати свої власні гроші і найняти своїх власних адвокатів. Корпоратократія боїться, що громадяни використовують норми закону. У кожній країні протестуючі повинні виставити армію адвокатів.

Протестуючі також повинні створити свої власні засоби інформації, а не покладатися на випуски новин основних засобів інформації, щоб висвітлювати події. Вони повинні писати в блогах, на Twitter, випускати передові статті і прес-релізи, а також реєструвати і документувати випадки жорстокого поводження поліції (і реєструвати тих, хто жорстоко поводиться).

До нещастя, існує багато задокументованих випадків жорстокості провокаторів, що проникають в ряди демонстрантів в таких місцях, як Торонто, Піттсбург, Лондон і Афіни - людей, яких один грек описав як «знайомих незнайомців». Провокаторів також треба фотографувати і реєструвати, тому важливо не прикривати своє обличчя, коли ти береш участь в протестах.

Протестувальники в демократичних країнах повинні створювати списки електронної пошти в місцевому масштабі, комбінувати ці списки в національному масштабі і починати реєструвати виборців. Вони повинні сказати своїм представникам, скільки виборців вони зареєстрували в кожному районі - і вони повинні організувати усунення політиків, які жорстокі і репресивним. І вони повинні підтримувати тих, хто поважає права на свободу слова і зібрань, як в Олбані, штат Нью-Йорк, наприклад, де поліція і місцевий прокурор відмовилися приймати жорсткі заходи проти протестуючих.

Багато протестувальники наполягають на відсутності лідера, що є помилкою. Лідер не повинен перебувати на вершині ієрархії: лідер може бути простим представником. Протестувальники мають обрати представників на обмежений «термін», як в будь-якій демократії, і навчити їх розмовляти з пресою і вести переговори з політиками.

Протестуючі мають змоделювати таке громадянське суспільство, яке хочуть створити учасники протестів. Наприклад, у Нижньому Манхеттені в парку Зукотті існує бібліотека і кухня, харчування безкоштовне; дітей запрошують переночувати; в цьому ж місці організується навчання. Музиканти приносять інструменти, і атмосфера радісна і позитивна. Протестуючі прибирають за собою сміття. Ідея полягає в тому, щоб побудувати нове місто всередині корумпованого міста і показати, що це, а не вкрай деструктивна поведінка, властиво більшості суспільства,

Зрештою, що глибоко відчувається в цих протестних рухах, так це не їхні вимоги, а створюється інфраструктура людської спільності. Протягом десятиліть людям говорили ховати голови - будь то в фантастичному світі споживача або в бідності і в тяжкій праці - і залишити лідерство для еліти. Протест здатний до трансформації саме тому, що люди повстають, зустрічаються один з одним обличчям до обличчя і вчаться один у одного традиціям свободи, будують нові інститути, створюють нові зв'язки і організації.

Нічого цього не може статися в атмосфері політичної та поліцейської жорстокості проти мирних демократичних протестувальників. Як чудово запитав Бертольд Брехт після жорстокого розгону комуністами Східній Німеччині протестуючих робітників у червні 1953 року: «Не було б легше ... для уряду розпустити народ і обрати інший?». По всій Америці і в багатьох інших країнах імовірно демократичні лідери, здається, сприймають іронічне питання Брехта занадто серйозно.

Наомі Вольф - політичний активіст і соціальний критик. Її остання видана книжка називається «Дайте мені свободу: посібник для американських революціонерів».