Життя неповносправних людей у нашій країні складається з безперервної вервечки проблем і перешкод. Можна довго говорити про недостатнє соціальне забезпечення, а можна просто уявити один день із життя людини на інвалідному візку. Чи може неповносправний самостійно і безперешкодно пересуватися нашим містом, зайти в магазин, аптеку, кав’ярню чи бібліотеку? Наскільки Луцьк пристосований для таких людей?
Аби відповісти на ці запитання, ми вирішили пройтися кількома вулицями облцентру та подивитися, скільки закладів не полінувались обладнати пандусами вхід. Подорож розпочали з центральної частини міста. Так, на вулиці Сенаторки Левчанівської не побачили жодного пандуса, а отже, недоступними для інвалідів тут лишились магазини, стоматологічні кабінети, перукарні, банки. Далі йдемо вулицею Лесі Українки. Тут натрапили аж на три пандуси. Отже, пристосованими для інвалідів-візочників тут є міні-маркет, нове кафе-бістро та один із нещодавно збудованих торгово-офісних центрів. Натомість потрапити в магазини одягу чи офіси банків людині на візочку практично неможливо: туди ведуть або надто круті сходи, або й величезний каскад сходинок. Попри те, що на такі архітектурні конструкції використали чимало площі, місця для пандуса чомусь не знайшлось.
Дещо краща ситуація на проспекті Волі. На одній його частині ми нарахували до 20 закладів, обладнаних пандусами. Щоправда, про відповідність цих конструкцій нормам годі й говорити. Практично всі вони без поручнів, часто підйом досить крутий, а сам пандус не ширший 50 сантиметрів. А в одному з магазинів посеред пандуса взагалі стоїть величезний вазон, тож конструкція, яка мала б слугувати для зручності, тут просто задля галочки.
Інваліди такі вдавані зручності називають «пандусоманією», адже таких недосконалих конструкцій по місту чимало. Скажімо, на вулиці Винниченка в не так давно збудованому торговому центрі пандус має досить кумедний вигляд. Крім того, що він надто вузький, навіть якщо інвалід і підніметься ним, то до приміщення не потрапить, бо конструкція впирається в глуху стіну, а до дверей проїхати нема як.
— Неповносправні наче й раді, що все-таки на них потроху звертають увагу. Пандуси ніби й є, але часто вони символічні. Ця «пандусоманія» — аби лишень прозвітувати перед владою. Свого часу була відповідна команда робити пандуси, то в багатьох місцях наліпили будь-що. А ніхто й не спробував, чи можна проїхати візком такою конструкцією, — зазначає чільниця Волинського фонду активної реабілітації неповносправних Ганна Гапонюк. — Також часто ми стикаємося зі штучними бар’єрами. Наприклад, по сусідству з книжковим магазином «Знання» розташований банк, який облаштований досить зручним пандусом. Ним би могли користуватись і відвідувачі книгарні, проте банк встановив перегородку.
Нарікає пані Ганна й на те, що не завжди можна скористатися спеціально обладнаними для неповносправних автобусами, бо водії не хочуть вийти та допомогти інваліду потрапити всередину. Звертає увагу на те, що доволі часто пандуси знаходяться позаду будівлі, але відсутні будь-які знаки, які б про це попереджали. Також дивує інвалідів і недоступність для них літніх кафе: більшість закладів такого типу розташовані на спеціальному підвищенні, тож потрапити туди на візку без допомоги сторонніх неможливо. До того ж чи не найбільша проблема усіх візочників — високі бордюри. Часто може бути облаштований з’їзд лише з одного боку вулиці, а заїзду на інший немає.
Представниця неповносправних зауважує, що в Луцьку вже зроблено чимало, аби місто стало хоч трохи доступнішим для інвалідів. Та нині найбільшою проблемою для візочників є неможливість вибратись із власного дому. Пані Ганна пригадує, що в 2008 році дуже активно почали говорити про облаштування пандусами житлових будинків, спеціальні комісії навіть обстежували будівлі, але на тому все завершилося.
Голова Комітету доступності Луцька Святослав Кравчук розповів, що міська влада уже працює над тим, аби пристосувати житлові будинки для людей із обмеженими фізичними можливостями. Чиновник зазначив, що оснащувати багатоповерхівки пандусами немає жодного сенсу, бо коли людина потрапляє в коридор, то на неї все одно чекають маршеві сходи. Тому намагатимуться зробити зовнішні підйомники, котрими в квартиру можна буде дістатися просто з вулиці. Щоправда, коли саме розпочнуть таку діяльність і скільки квартир обладнають, Святослав Кравчук не сказав.
Чиновник також додав, що при реконструкції доріг і тротуарів на вулицях міста дедалі частіше дослухаються до думки неповносправних. Так, коли реконструювали вулицю Шевченка, то спочатку не врахували потреби інвалідів. Одначе після зауважень візочників вулицю зробили доступною для усіх, зробивши пониження бордюрів скрізь, де це необхідно.
Попри те, що в місті постійно намагаються робити кроки назустріч неповносправним, Святослав Кравчук вважає, що робота проводиться на недостатньому рівні.
Ганна Гапонюк каже, що зараз одне з завдань — донести до інвалідів інформацію про те, які місця для них доступні. За словами жінки, найближчим часом у Луцьку буде створено довідник безбар’єрності.
— Туди збираємося занести адреси доступних закладів громадського харчування, розважальних закладів, магазинів та різних структур і організацій, — розповідає представниця неповносправних. — Спершу він буде в електронному форматі та постійно оновлюватиметься. А згодом думаємо видавати періодичне видання, яке, скажімо, виходитиме раз у два роки.
Життя неповносправних людей у нашій країні складається з безперервної вервечки проблем і перешкод. Можна довго говорити про недостатнє соціальне забезпечення, а можна просто уявити один день із життя людини на інвалідному візку. Чи може неповносправний самостійно і безперешкодно пересуватися нашим містом, зайти в магазин, аптеку, кав’ярню чи бібліотеку? Наскільки Луцьк пристосований для таких людей?